І посміхнувся їй, трохи вишкірюючи зуби.
– Картку, – промовив він і вигнув спину наче роздратований кіт.
Ґейдвіг дістала шматок пластику з кишені штанів та демонстративно передала його Іколу. Той знову посміхнувся, задоволено, та сунув пластик до внутрішньої кишені темно-синього пальта.
– Так краще для тебе. Твою принесу через день, та будемо створювати тебе нову ще раз. Мені цікаво, як там маленька Августа. Чи їй не боліло, коли ти її скинула, потім так по-звірячому різала, а наостанок кинула до жорен?
Тон, з яким він це сказав, був сухим, але від нього Ґейдвіг по-справжньому злякалася.
– Бачу, мої слова тебе вразили, але що з тобою? – весело розсміявся Ікол. – Це ж тільки бездушне нежива лялька, яку я жартома назвав Августою.
– Садюго, – пошепки видавила крізь зуби Ґейдвіг.
– А від страху ти отримала задоволення, – Ікол продовжував приколюватися. Він схопив чашку та надяг собі га носа, забруднюючи його кавовою гущиною. – Уяви, лялечко, на якому зараз місці воно буде?
Ґейдвіг нічого не сказала – тільки вихватила філіжанку, гримнула нею об підлогу і побігла до себе під регіт Ікола. Вичекавши, доки вона замкнеться у спальні, він піднявся нагору та розмістився у вітальні на софі, не перестаючи реготати та викрикувати різні дурниці. І так протягом ночі, заважаючи Ґейдвіг спати і вивчати записи.
***
Крики припинилися незадовго до ранку і Ґейдвіг поглинув глибокий сон, у якому вона нічого не бачила, а прокинутися її змусило поколювання неголеного підборіддя по її щоці. Вона раптово вскочила і побачила оголеного Ікола у своєму ліжку. Він лежав підперши голову лівою рукою, по якій розтріпалося його золотаве волосся і пошепки проказав:
– Що я такого в тобі знайшов? У мене були кращі за тебе.
Не встиг віг доказати, як у нього спочатку полетіла подушка, а потім – ваза з тумбочки.
– Ти як тут опинився? Ти трахав мене без презика? – верещала Ґейдвіг на усю кімнату, лютіше від кішки. – Ти збочинець, ти божевільний, ти маніяк!
У відповідь Ікол тільки сміявся.
– Ті хоча і красивіші, зате тупі. А ти з норовом, кобилко, тому мені і до вподоби. Не вистачає тільки подряпин від твоїх кігтиків, а так усе було чудово.
– Зараз будуть і кігті і подряпини! – звила Ґейдвіг та приготувалася кинутися на Ікола. Він встиг схопити її за руки, перегорнути на спину, та вискочити з ліжка.
– Навіжена якась, – процідив він крізь зуби, стягуючи простирадло та обмотуючись ним. – Не було в нас нічого, а могло би, і до бісу усі ці устави корпорації.
Ґейдвіг роздивлялася його могутню спину, поки він натягував на себе одяг, а потім запитала:
– Тоді про змову ти казав серйозно?
– Вважаєш мене за блазня? А я і є блазень у певному сенсі, – знову розсміявся Ікол. – Щодо заколоту – так, серйозно. І ти – важлива особа у моєму плані. Поки вивчай, як створювати товар, а я скажу, що і коли треба зробити, лялечко.
У цьому звертанні Ґейдвіг щось не сподобалось, що саме вона не могла зрозуміти.
– Я приготую сніданок, – змінила вона тему розмови.
– Тільки не твою фірмову страву – зелену розмазню, яку ти звеш відварною капустою, – посміхнувся Ікол. – В тебе тільки кава виходить. Тому поснідаю в іншому місці.
У відповідь полетіла керамічна статуетка – і мимо, розкололася на шматки.
– Ти усі меблі переб’єш, – знову посміхнувся Ікол. – Що залишиш корпорації на спомин про себе?
– Не збираюся нічого залишати! Я візьму від неї усе, що зможу і більше, ніж зможу.
Ікол посміхнувся.
– Хай буде так. Візьмеш більше, ніж зможеш унести. Навіть своє минуле.
Нарешті він взувся, накинув пальто і, не кажучи ані слова, вийшов.
Подушка вдарилася о зачинені двері.
Ґейдвіг була вимушена ставити усе на місце та прибирати уламки.
Потім – душ, сніданок, нотатник, відкриття крамниці, майстерня і жодного клієнта протягом дня.
Наступний день минув так само.
На третій день прийшов Ікол, поклав на прилавок картку і залишив Ґейдвіг саму.
Усе повторювалося як одноманітний сон, який не припускав змін.
День дев’ятий Ґейдвіг зустріла на кухні за столом і розкритим нотатником. Була шоста ранку, коли її немилосердно почав катувати звичайний будильник. Усі нейрони її мозку відгукнулися несамовитим ґвалтом, який не можливо було вимкнути ніякою кнопкою. Вони хотіли пошматувати, підірвати її голову. Заспокійливі та знеболювальні не допомагали, клітини мозку вигукували слова тієї страхітливої лічилки, особливо виділяючи останній рядок, про який Ґейдвіг зовсім забула:
Мері тане, як струмок сплива.Летті вийшла – струм спалив до тла.Августу з млину камінь розмолов,А ким ти є, щоб надати кров?
– Досить! ПРИ-ПИ-НІТЬ! ЗАМОВКНИИИИТЬ!!!!!! – кричала Ґейдвіг на усю кухню. Але мозок продовжував тортури. Їй здавалося, що це вигукують не ляльки, а хтось інший, і не багато, а чотири голоси, серед яких – її власний, що декламує останній рядок цієї маячні.
– …а ким ти є, щоб надати кров? – лунало у її свідомості по наростаючий і не давало болю припинитися.
Усе скінчилося так саме раптово, як і почалося. Ґейдвіг важко дихала, її чоло було у холодному поті. Вона чомусь лежала на столі, її руки були у темно-червоній рідині, майже схожу на кров. ЇЇ руки та ноги все ще било, немов від електричного струму. Чому – не пам’ятала. Слабкість минулася швидко. Ґейдвіг спустилася зі столу, встала на ноги, та кинулася до мийки змивати рідину. Вода зробила свою справу. Далі Ґейдвіг губкою протерла стіл та полегшено зітхнула. Усе минулося. Нотатник не було пошкоджено. Але у голові нічого не залишилося.
Вона ледве заварила чаю та зробила сандвіч до нього. Їсти після такої події не хотілося. У животі було важко. Їжа підступала до горла, не бажаючи перетравлюватися, випитий чай плескався у шлунку і загрожував пропекти його стінки наскрізь. Почуття були загострено до болю, що зводив з розуму, змушував Ґейдвіг балансувати між свідомістю та божевіллям. Невдалий рух – і чашка з залишками чаю впала на підлогу та напій розтікся, формуючи силует ляльки, контури якого нагадували Ґейдвіг когось знайомого, але вона не могла зараз пригадати, кого саме.
Знову пішла у хід ганчірка, коли з відчинених дверей до неї донісся знайомий голос, що насвистував простенький, але разом з тим нав’язливий попсячний мотив. Ікол застав Ґейдвіг у такому вигляді: на колінах, з брудною ганчіркою у руках, бліду та тремтячу.
– Так-так, ось чим ми займаємося замість того, щоб нафарбуватись, привести себе до ладу та бути готовою, – сказав він, кепкуючи з вигляду Ґейдвіг. – Ти забула, який сьогодні день?
Вона повільно розпрямилася, і хоча голова досі йшла обертом, різко проїхалася по пиці Ікола брудною ганчіркою, з якої капав чай.
– Знаю, сьогодні іспит, але я не складу його у такому стані. Я не знаю, що зі мною відбувається, чому кожної ночі мені ввижаються різні страхіття. Поки не було жодного клієнта, крім тієї намаханої парочки. А ці потвори на полицях… Я не можу на них спокійно дивитися. Вони лякають мене, доводять до тваринного страху…
– Тупі відмазки, – твердо відповів Ікол. – На твоє щастя, Працедавець В не зможе бути присутнім і доручив мені провести усю процедуру. Ще не відчинялася?
– Ні.
– Добре, бо сьогодні багато писатимеш. Нотатник я забираю, бо від цього часу тобі він більш ніколи не знадобиться.
Ікол підійшов до столу закрив нотатник і сховав у своєму шкіряному портфелі. Натомість він дістав велику теку, напхану папірцями так, що її неможливо було закрити. При одному погляді на цього монстра канцелярського виробництва Ґейдвіг ледве не втратила свідомість, але Ікол відкинув теку, встиг упіймати свою підопічну та посадити її на стілець. Потім сунув у її руку олівець, дістав з теки перший аркуш, на якому була надрукована така форма:
Повне ім’я ____________________________________________________
Вік акцептанта_________________________________________________
Стать______Ч/Ж_______________________________________________
Досвід роботи:
Рік_________Місце____________Основні досягнення_________________
Рік_________Місце____________Основні досягнення_________________
Рік_________Місце____________Основні досягнення_________________
Рік_________Місце____________Основні досягнення_________________
Дата ________________ Підпис апліканта___________________
Інформація заповнюється друкованими літерами
Ґейдвіг заповнила усе кривими друкованими літерами, тільки у графах розділу «Досвід роботи» проставила нулі. Ікол уважно продивився титульну сторінку, а потім поклав перед Ґейдвіг усю теку. Вона повинна була обрати один з чотирьох варіантів, які пропонувалися до питання. Часу відводилося мало – 6 годин, а теку треба було заповнити усю. Завдання було тестовим, просто необхідно було обвести олівцем літеру вірної відповіді. При цьому допускався тільки один варіант. Ґейдвіг майже не вчитувалася у поставлені завдання, які мали приблизно такі формулювання:
